Дискримінація за ознаками мови, статі, расової приналежності, політичних та релігійних переконань тощо завжди була приводом для конфліктів у середині будь-якого суспільства. Тому порушення життєво необхідних прав меншості заради задоволення егоїстичних амбіцій більшості, на законодавчому рівні засуджується всіма цивілізованими країнами.
Щоб протидіяти безґрунтовній нетерпимості більш ефективно, в правовому середовищі були виокремлені форми дискримінації:
- пряма – коли є чітка мета дискримінувати людину (групу людей);
- непряма – коли нібито одна умова, висунута для певної спільноти, не може бути однаково виконана всіма її членами;
- підбурювання до дискримінації – вказівки, інструкції або заклики до дискримінації окремих осіб чи груп осіб за їх певними ознаками;
- пособництво у дискримінації – будь-яка свідома допомога у вчиненні дій або бездіяльності, спрямованих на виникнення дискримінації.
- утиск – небажана для окремої особи чи групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення щодо такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
Як зазначила Ірина СВИСТУН, очільниця Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зазначене у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» розгалуження сприяє кращому вивченню проблеми та реагуванню на випадки дискримінації. Разом з тим, юридична протекція у цьому напрямку стає більш дієвою, розробляються спеціальні законодавчі механізми, що допомагають захистити всі верстви населення.
