Зачепилівська громада

Зачепилівський район, Харківська область

Телефон: (05761) 5-16-52
Факс: (05761) 5-10-87

Зміст

Наше селище

Коротка історична довідка

“Дике поле” – незаселена територія частини Лівобережної, Слобідської та Південної України, яку в різні часи краяли Річ Посполита, Російська (Московська) держава і Кримське ханство.

Після руйнувань, заподіяних жорстокими монголо-татарськими завойовниками, величезні простори тривалий час були безлюдними, диким і необжитим краєм. Майбутніх поселенців відлякувала небезпека з боку татарського Криму – нащадка монголо-татарської Золотої Орди. Розбійницькі наскоки кримців на прикордонні землі сусідніх держав – Речі Посполитої і Московщини – переслідували грабіжницькі цілі і, особливо, захоплення у полон людей, яких потім продавали на невільницьких ринках. “Дике поле” стало своєрідним плацдармом, звідки татари робили розбійницькі наскоки на українські і російські міста і села.

Влітку випасали в степах табуни коней.  В неосяжних просторах “дикого поля” загубилася й територія нашого Зачепилівського району. В кінці XV на початку XVI ст. все частіше в межах цієї “квітучої пустелі” стали з’являтися люди. Спочатку заселялися лісові масиви – ліс в ті часи був і будівельним матеріалом, і паливом, і незмінним матеріалом для виготовлення знарядь праці і задоволення інших потреб.

Степ хоч і не був перепоною для розселення осілого люду, тим більше, що край приваблював своїми водними багатствами – люди поселялися перш за все там, де була вода, бо ріки були важливим засобом господарської діяльності. Але разом з тим степ не захищав поселенців від татарських наскоків. А лісів в нашій місцевості і тоді було дуже мало. Тому заселення нашого краю починається в XVII столітті, коли цей про-цес особливо посилився після Національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти.

Точну дату заснування населених пунктів сучасного Зачепилівського району встановити досить проблематично. Можна лише говорити про орієнтовні строки, інформація про які основана на різноманітних побічних джерелах. Так відомий дослідник минулого Полтавської губернії Л. В. Падалка вказує, що села Зачепилівка і Миколаївка виникли в результаті запорозької колонізації, тобто можна припустити, що ці населені пункти існують з XVII століття і є найдавнішими на території сучасного Зачепилівського району. Хоча за іншими відомостями засновниками поселень стали вихідці з Полтавського полку.

На лівобережній Україні майже до кінця XVIII ст. існувала займанщина. Для захисту південних кордонів Московської держави царський уряд наказав збудувати систему укріплень, яка отримала назву “Бєлгородська черта. Але вже в другій половині XVII ст. Бєлгородська лінія укріплень втратила своє значення прикордонної смуги, бо кордони Московської держави царський уряд наказав збудувати систему укріплень, яка отримала назву “Бєлгородська черта”. На кінець XVI ст. вона вже в основному була завершена.

Але вже в другій половині XVI ст. Бєлгородська лінія укріплень втратила своє значення прикордонної смуги, бо кордони Московії просунулися значно на південь. Проблема захисту від татарських наскоків міст і поселень, що виникли південніше Бєлгородської черти, потребувала розв’язання.

Військова колегія 1730 року дала доручення генералу фортифікації Дебреньї вивчити місцевість між річками Ореллю та Сіверським Дінцем з метою спорудження там укріпленої лінії. На території Зачепилівського району розташувались дві з шістнадцяти фортець – Козловська та Федорівська. Військову службу на лінії несли селяни однодворці з російських губерній.

В XVIII столітті виникає ще цілий ряд населених пунктів в межах сучасного Зачепилівського району – Чернещина, Рунівщина, Зіньківщина, Пекельне, Абазівка, Сомівка, Мажарове, Скалонівка.
З розширенням, розвитком поселень розпочинається будівництво перших православних храмів в нашій місцевості. В 1782 році були збудовані церкви в Леб’яжому (Воскресенська), Миколаївці (Миколаївська); в 1783 році – в Залінійному (Введеньська) і Зачепилівці (Архангело-Михайлівська); в 1799-му році — в Орчиковій Чернетчині (Преображенська). Але справою навчання підлітків місцеві священики не займали-ся, питаннями освіти в краї ніхто не займався. Навчання грамоти було справою індиві-дуальною і вирішувалося в приватному порядку.

Серед промислів, якими займалося місцеве населення, слід назвати чумакування, але воно, звичайно, не мало масового характеру, їм займалися тільки одиниці. Ремесла, які набули поширення в нашій місцевості, головним чином спрямовувалися на задоволення потреб селян — ковальство, ткацтво, чоботарство, теслярство та інші необхідні в сільському господарстві.

Таким чином, XVIII століття – період масового заселення території сучасного Зачепилівського району.

Архіви