Вижити під ударами авіації та корабельної артилерії, бути сильною тоді, коли інші ламаються, прорватись в Україну крізь рашистські блокпости, працювати на формування штурмової бригади.
Офіцерка бригади «Азов» Марія розповіла про те, як оборонці Маріуполя трималися під тиском російських окупантів.
Марія виросла на Донеччині. З юності переживала біль рідної землі, більша частина якої опинилася під окупацією. Зі школи вона мріяла стати на захист Батьківщини, так само як і її старший брат. Вступила до лав 12-ї бригади оперативного призначення після випуску з Академії Нацгвардії у березні 2021 року. Тоді, як розповідає дівчина, вона навіть не уявляла, якого масштабу випробування на неї чекали вже за одинадцять місяців. Звістку про початок повномасштабного вторгнення отримала пізно вночі 24-го лютого.
«Десь о другій ночі мені зателефонували й сказали: “У нас війна. Їдь до військової частини!” Ми тоді приїхали, і ще пару днів обороняли військову частину», – розповіла Марія.
Тоді вона була заступницею командира стрілецької роти з конвоювання, екстрадиції підсудних по роботі з особовим складом. Загалом основні сили захисників Маріуполя почали концентруватися у металургійному комбінаті «Азовсталь». Він став важливим командним та логістичним центром, звідки постачалися боєприпаси, продукти бійцям, які вели вуличні бої, куди евакуювали поранених та загиблих.
«Спочатку ще у нас були запаси, але потім вже почалися проблеми з водою. Однією літровою пляшечкою води на день мились. Ділилися харчами з цивільними людьми, які були також в іншому бункері», – зазначила нацгвардійка.
Російські загарбники втрачали величезні людські та технічні ресурси, але поступово периметр навколо «Азовсталі» зменшувався. Окупанти рівняли місто із землею, разом з його мешканцями.
«Були постійні обстріли. Хлопці виїжджали на завдання, і також вели бої у місті. Моя задача була підтримувати морально-психологічний стан хлопців та дівчат, які знаходились на “Азовсталі”. Деякі дуже важко переживали ці травматичні обставини. Найбільше травмувала втрата когось рідних, – ділиться Марія. – Я пережила це на собі, коли мого брата було поранено, і спочатку по радіостанції передали, що він загинув. Це був, напевно, найважчий момент з мого перебування там».
Вона зізнається, їй дуже пощастило, адже брат виявився живим, і вона отримала шанс його побачити.
«Тоді мій старшина взяв машину, і ми до тоді поїхали до мого брата у лікарню. Я зібрала його речі, і в останній момент також взяла свою ковдру. Так боляче було тоді дивитися, коли твоя рідна людина лежить вся у крові! А ти ніяк не можеш допомогти, крім як поговорити! У цей момент не можна показувати свої емоції: плакати чи впадати в істерику. Ні! Йому від цього не стане легше!» – пояснює Марія.
Її брата тоді вдалося евакуювати гелікоптером з оточеного міста. Ситуація погіршувалася, ресурси вичерпувалися. Зник зв’язок. Командування частини ухвалило рішення дозволити особовому складу частини, зокрема жінкам, самотужки евакуюватися з Маріуполя, визначивши точкою збору Запоріжжя. Необхідно було зберегти життя особового складу в умовах, коли була вже втрачена надія на проведення деблокади міста. Марія та її три подруги спочатку переховувалися у підвалах і врешті скористалися нагодою, аби пішки почати вибиратися з оточення крізь чисельні блокпости російських окупантів: кадировців, вихідців з Бурятії, військових з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
«Це кровожерні вбивці. Вони прийшли захопити нашу країну і вбити наших людей. Відчуваю до них, скоріше, не ненависть, а огиду», – говорить дівчина.
Девіз бригади «Азов»: «Незламні, нескорені, неспинні!». Так само випробування не зломили і дух Марії, а загартували її. Дівчина віддана своєму обов’язку та бригаді «Азов».
«Наші військовослужбовці мають унікальний бойовий досвід. Вони навчать вас воювати максимально ефективно. Ті, хто прийде до нас, буде брати участь у штурмових діях, звільняти українську землю до кордонів 1991 року», – впевнена Марія.
Гвардійці бригади «Азов» є питомою складовою Сил Оборони України, вони професійно нищать російських загарбників на південно-східних рубежах, мужньо б’ються за волю та суверенітет українських земель.
Відеоінтерв’ю Марії дивіться за посиланням.
Захисники бригади «Азов» закликають долучатися до їхніх лав і звільняти українську землю від окупантів разом. Приєднатися до штурмової бригади можна через ЦНАПи Харкова та області за такими адресами (щоденно 09.00 – 16.00):
– Харків, проспект Архітектора Альошина, 11;
– Харків, вулиця Чернишевська, 55;
– Харків, Гімназійна набережна, 26;
– Мерефа, вулиця Культури, 2б;
– Богодухів, вулиця Молодіжна, 2;
– Краснокутськ, вулиця Миру, 127;
– Лозова, вулиця Грушевського, 2;
– Первомайський, проспект Незалежності, 1;
– Красноград, вулиця Більовська, 94;
– Зміїв, вулиця Адміністративна, 16.
